привілля
ПРИВІ́ЛЛЯ, я, с.
1. Широке, просторе місце, безмежний простір.
[Василь:] Птицею помчиш нас через гори, яри та байраки на просторі степи, на широке привілля... А там, коню, – уберу я тебе у золоту збрую (Панас Мирний);
Скільки сягнеш оком – розкинулось широке привілля;
// Велика кількість трави, води, чистого повітря і т. ін.
Над головою аж шумлять солов'їні досвітки. Ніби ціла летюча консерваторія розташувалася в зарослому дикому привіллі (С. Васильченко);
Привілля озерних незайманих вод, І хащі лісів у осіннім полоні. (І. Нехода).
2. перен. Повна воля, відсутність будь-яких обмежень, вільне життя.
– Чи вони [розбійники] перевелися, чи пішли далі де, на краще привілля... (Марко Вовчок);
Монастир в її уяві перестав бути добровільною тюрмою, як дехто називав цей заклад, а навпаки – вирисовувався перед очима Нелі як символ привілля для людського духу (Ірина Вільде);
Яскравими барвами, широким привіллям, .. цікавими й небезпечними пригодами .. приваблює історичний роман [Є. Гребінки] “Чайковський” (з наук. літ.);
// пред.
Генеральша – привітна хазяйка-хлібосолка. Кожному скаже ласкаве слово .. Гостям – привілля! (Панас Мирний);
Дома немає нікого, Борис вилежується, і хлопцям привілля (О. Копиленко).
(1) На приві́ллі – на просторі, на відкритому повітрі.
– Як приємно на привіллі дихати на повні груди, відчувати ласкаву прохолоду вітровію (А. Хижняк).
Словник української мови (СУМ-20)