пригадувати
ПРИГА́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИГАДА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. кого, що і без прям. дод., також у сполуч. зі сл. собі. Поновлювати в пам'яті події, обставини, образи і т. ін. минулого; згадувати.
– Слабий, слабий виноград... – пригадував собі Замфір циганові слова (М. Коцюбинський);
Він захоплено повторював повні чарівної краси вірші Лермонтова, насолоджуючись їх музикою, і стискав кулаки, пригадуючи трагічний кінець поета (З. Тулуб);
Пригадую: з фронту приїхав Солдат рядовий Пилип (М. Рильський);
Не пригадаю й слова з тих наших довгих, запальних розмов (Леся Українка);
Сварг і Бразд, вражені смертю батька, ще раз бажають поговорити про нього, пригадати (С. Скляренко);
Шура пригадала, що саме такими мінометами командує Юрась (О. Гончар);
// Згадуючи, пізнавати кого-, що-небудь.
Розмашистою ходою увійшов високий з чубком. Зразу до Марка, посміхаючись: – Здоров! .. Не впізнаєш? [Марко (пригадує):] Семен... Семен... (М. Куліш);
Та хоч шпаки і відлітають, Вони весною – так і знай – Шпаківні наші пригадають І прилетять у рідний край! (Г. Бойко);
// Відтворювати в пам'яті (слова, вірші, назви і т. ін.).
[Митрусь (починає шпарко):] Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива .. (знов плутається, пригадує і знов вертається до того самого) “Горами хвилю підійма”... (Грицько Григоренко);
Він пригадав собі навіть співанку, якої навчив його .. товариш (І. Франко);
// перев. недок. Пам'ятати про що-небудь.
Не пригадую, як я опинився в човні (М. Коцюбинський);
Вони [собаки] обступили її кругом і, не налучись на той час дід Улас, певно, розірвали б. Що далі було, вона не пригадує (Панас Мирний);
[Круста:] Здається, колись тут бюсти цезарів стояли? [Руфін:] Ніколи! (Схаменувшись). Себто... щось не пригадаю (Леся Українка);
// тільки недок. Згадувати що-небудь час від часу, при нагоді.
Пригадуйте частіш ви баєчку мою: Цурайтеся брехні і бійтеся дружити З таким приятелем, як той Огонь в гаю (Л. Глібов).
2. кого, що, розм. Нагадувати якимись рисами кого-небудь.
Вона все ще та давня Маня, з своїм пишним сміхом, коли сміється, і з тими очима, що пригадують її матір (О. Кобилянська);
В каюту увійшов високий помічник капітана. Надто довге, худе обличчя із здоровенним носом мало пригадувало живу людину (Мирослав Ірчан);
// Примушувати когось згадати що-небудь (за асоціацією).
А на могилі хай посадять червону калину, хай вона пригадує йому [чумакові] його милую та далекую сторононьку... (М. Коцюбинський);
Шлю до тебе малий сей листочок, Може, ним я тобі пригадаю .. Наш далекий волинський куточок (Леся Українка).
3. кого, що, кому, розм. Нагадувати кому-небудь щось сказане чи зроблене ним раніше (перев. з метою покарання, помсти і т. ін.).
Жив [Хведір] собі одсторонь од людей і в зборню не ходив ніколи.., не чув, як лаються та пригадують без діла одно одному всячину (Грицько Григоренко);
– Тепер ти, панотче, викручуйся, бо він тобі пригадає й мене, й вільшаницьку парафію, й вільшаницьку громаду (І. Нечуй-Левицький);
Ми пригадаєм їм [катам] розстрілів чорні рожі в розбитих головах замучених бійців!.. (В. Сосюра);
// Нагадувати, говорити комусь про що-небудь, чого не слід забувати.
– Не забудь же верети... – знов пригадала жінка, коли сідав [Потап] на сани (М. Коцюбинський);
[1-й чоловік:] Так от же я тобі пригадаю: я в тебе купив жінці на спідницю кубового ситцю (М. Кропивницький).
4. що, розм. Обмірковувати який-небудь вчинок, дію і т. ін.
Пилипко собі буцім загрався, а тим часом пригадував, куди б його заховати рукавичку, щоб мати не побачила (Панас Мирний);
// Здогадуватися що-небудь зробити.
Райко підняв голову. – А-а! .. Це ти, старий гріховоднику! – радо промовив він, впізнаючи Василя Тимофійовича, – насилу, бач, пригадав одвідати!.. (С. Васильченко);
// рідко. Уявляти що-небудь.
Що, коли справді одберуть од неї землю? Вона пригадати не зможе, що тоді буде з нею (Панас Мирний);
// перев. док., рідко. Вигадати, придумати що-небудь.
Глухе не почує, так пригадає (Номис);
Весела, чудовна місцина! Кращої і прикладнішої назви, як Веселий Кут, не можна було пригадати їй (Панас Мирний).
5. у знач. вставн. сл. прига́дую, прига́дуєте (часто із спол. як). Уживається для підтвердження чого-небудь власними спостереженнями, нагадуванням про якісь події, вчинки і т. ін.
Я бачив збитого борця В годину смертного кінця; Плавець – пригадую – вмирав, Зі смертю п'явся – не здолав (П. Грабовський);
Пригадую, в війну було: звільнили ми село десь над Оріллю (І. Гончаренко);
Він мав собі грушки на узвар, а мені за це лагодив вози і, як пригадуєте, не брав за роботу ні шеляга (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)