пригода
ПРИГО́ДА, и, ж.
1. Те, що трапилось (часто непередбачене, несподіване); подія, випадок.
Серед ночі, при місяці, при тяжкім болі тіла, всі денні пригоди вставали перед ним, як те страховище (Панас Мирний);
“Що ж то, сину, за пригода Така прилучилась?” “Та пригода – не пригода – Верства повалилась!” (С. Руданський);
Ще на формуванні [взводу] сталася пригода, після якої ми з Оленченком подружили (І. Багмут);
// також у сполуч. зі сл. лиха, тяжка і т. ін. Небажана, неприємна або небезпечна для когось подія.
В пригоді пізнавай приятеля (прислів'я);
– Як не глядів [дервіш], як не старався, – сталась пригода: заслаб осел в пустині та й здох (М. Коцюбинський);
Ходив собі Вовчик-братик по лісі, ходив, та й надибала його тяжкая пригода (І. Франко);
Через два дні після невдалого сватання з Тимком сталася пригода, яка трохи не коштувала йому життя (Григорій Тютюнник).
2. перев. мн. Події, які трапляються під час подорожей, мандрівок і часто пов'язані з риском.
Він розповів зміст поеми [“Одіссеї”], дитячим звичаєм підносячи більше чудесні та фантастичні пригоди, а минаючи побутові картини (І. Франко);
Везучи наш вантаж, ми шукали пригод. Ми вже й здали вантаж, а цікавого нічого не зустріли (Ю. Яновський);
// перев. з означ. Дії, розраховані на досягнення успіху в коханні, залицянні.
Ломицького встріла Христина і все дочиста випитала в його. Вона зацікавилась його романом, бо була дуже охоча й ласа до таких романів та романічних пригод (І. Нечуй-Левицький);
Веселий, поранений в руку сержант хвалькувато розповідав товаришам про свої довоєнні ловеласівські пригоди (О. Гончар).
◇ (1) В (при) приго́ді – при нагоді.
[Чалий:] Війська маєм ми всього двісті чоловік і одну гармату. Це наші сили, це наш замок, куди в пригоді ми можем заховатись! (І. Карпенко-Карий);
Консерватизм – це така річ, котру треба підрізувати при всякій пригоді (М. Драгоманов);
(2) Про вся́ку приго́ду – на всякий випадок.
Вхопивши обіруч дзюбак, я .. до кінця ручки прив'язав тонкий, а міцний шнур, що був у мене за поясом про всяку пригоду (І. Франко);
Ста́ти / става́ти (бу́ти) у [вели́кій] приго́ді (рідше наго́ді) див. става́ти;
Шука́ч приго́д див. шука́ч.
Словник української мови (СУМ-20)