приговірка
ПРИГОВІ́РКА, ПРИГОВО́РКА, и, ж., розм., рідко.
1. Те саме, що пригові́р 1.
Сипле [Тьоркін] жарти, приговірки. Сам же й вусом не моргне (С. Воскрекасенко);
[Терпилиха:] Оттак все вона – приговорками та одговорками і вивертається (І. Котляревський).
2. Те саме, що при́казка.
Трухнув [опришок] головою, повторяючи свою любиму приговірку: – Все байка – коби лиш ми здорові! (Г. Хоткевич);
От з такого-то Пархімового снідання пішла меж людей і приговорка (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)