придержувати
ПРИДЕ́РЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИДЕ́РЖАТИ, жу, жиш, док., кого, що.
1. Беручись руками за кого-, що-небудь, не давати рухатися, падати і т. ін.; притримувати.
Титар .. підійняв вгору здоровий полив'яний червоний жбан сити, придержуючи зверху рукою хліб, котрим був накритий жбан (І. Нечуй-Левицький);
Яків над діркою в горищі розв'язав клунок і, придержуючи за один край, кинув униз шмат ситцю (А. Головко);
Він, задиханий, зморений, потомлений, помучений, пригорнувши її, не зміг довгенько придержати у своїх .. руках (Марко Вовчок);
Завадка схопив її за руку і, незважаючи на її протести, придержав у своїй долоні (Ірина Вільде);
// Здержувати або зупиняти рух кого-небудь.
Христя повернулася і знову пішла шляхом на Мар'янівку все тихше та тихше, мов її що зупиняло або хто придержував, не пускав (Панас Мирний);
Вона стала, придержала Славка (Л. Мартович);
Оглянулись рибалки, а їх наздоганяє урядник, порівнявся, придержав коня (М. Стельмах);
// Уповільнювати (звичайно ходу).
Товариш мій зігнувся-зігнувся, та йде так помаленьку, – ногу тягне. Я теж придержую ходу (А. Тесленко);
“Глянь, серденько, які в неї коси!” – не втрималась і, придержуючи ходу, вголос скрикнула та, що просила пробачення (Леся Українка);
// Жестом спиняти, перепиняти когось.
Одною рукою сльози втирає [Черевань], а другою Петра придержує, щоб не казав дальш, поки переплаче (П. Куліш);
// перен. Стримувати себе або когось від якого-небудь вчинку.
Сипала [Домаха] словами, наче горохом, через те чоловік все її придержував, як молоду коняку за уздечку (Грицько Григоренко);
Сама молодь побачила, що не слід іти такою стежкою, і сама придержує. Бо хто найкраще мусить себе придержати, як не сам? (Панас Мирний).
2. перен. Приховувати, приберігати на деякий час що-небудь.
Він на пасовищі не з'їдав їх [вареників], .. придержував до самого вечора, щоб хоч що-небудь принести меншим сестрам і братові (М. Рудь);
– Не треба кращого [посуду], придержіть оцей! – гаряче упрохувала Ганна (О. Гончар).
◇ (1) Приде́ржати / приде́ржувати язи́к ([свого́] язика́) [за зуба́ми] – утриматися від висловлення; змовчати.
Але на цей раз я таки придержав свого язика і не розповів нічого (Л. Смілянський);
– І ти, Павле Григоровичу, придержав язика за зубами (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)