призьба
ПРИ́ЗЬБА, и, ж.
Невисокий, перев. земляний насип вздовж стін хати знадвору.
І дід, і баба у неділю На призьбі вдвох собі сиділи Гарненько, в білих сорочках (Т. Шевченко);
Призьба підмащена жовтогарячою глиною (В. Кучер);
Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки. А потім довго-довго на призьбі ще сидять (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)