примочувати
ПРИМО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИМОЧИ́ТИ, мочу́, мо́чиш, док., що.
1. Намочувати трохи що-небудь.
Він не дає мені нічого втомного робити для нього, .. я тільки примочую йому голову одеколоном (Леся Українка);
Тільки як виймуть хліб з печі та примочать, і піде пара, вона ту пару вдихає, і так наче трошки почервоніють губи й щоки, а очі заблищать, як та роса на сонечку (Ганна Барвінок);
* Образно. Тільки одна гора чорна, Де сіяла бідна вдова. Де сіяла, волочила, Слізоньками примочила (з народної пісні).
2. перен., розм. Випивати, відзначаючи яку-небудь подію, придбання чогось.
– За мою дитину, батюшко, ще випийте, – припрошував Андрій .. – Щоб наука їй [дитині] на добро йшла, – примочував учитель-дяк (Я. Качура);
[Малинін:] Чудесно! Чудесно! Відсвяткуємо цей перший успіх, зап'ємо його, примочимо, щоб міцно сторінки в повісті трималися! (В. Собко);
Я цілу утреню ждав і переживав: де б примочити новий костюм, а ти тікаєш! (О. Ковінька).
Словник української мови (СУМ-20)