принишклий
ПРИНИ́ШКЛИЙ, а, е.
Дієпр. акт. до прини́шкнути.
– Еге-е! – протяг він наче до себе, скинув з плеч рушницю й бахнув над головами принишклих втікачів (М. Коцюбинський);
Вірця стояла принишкла, боялась слово вимовити, боялась поворухнутись (Л. Дмитерко);
Побризкані росою трави стояли тихі, принишклі, бо ранок був теж тихий та безвітряний (Григорій Тютюнник);
Під кручею десь далеко внизу, лежав принишклий, знесилений від спеки Дніпро (Ю. Збанацький);
Защеміли принишклі рани від довгого й настирливого катування в цьому льоху (Іван Ле);
* Образно. Тиша була повна причаєних звуків, а порожнеча – принишклих небезпек (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)