припічок
ПРИ́ПІЧОК, чка, ч.
1. Горизонтальна площина перед челюстями печі під комином, продовженням якої є черінь печі.
Зубиха увесь огонь вигромадила на припічок (Г. Квітка-Основ'яненко);
Федоська запалила і поставила на припічку, під комином, тріскучу скалку (М. Олійник);
// Продовгуватий виступ для лежання, прибудований до печі; лежанка.
Дід Заруба голосно говорить молитви, сидячи на припічку (І. Франко);
– Спаси та заступи нас, Матінко Божа... – молилася на припічку стара (Мирослав Ірчан).
2. Виступ на скелі з горизонтальною площиною.
Зручно й швидко пошкрябався [Альоша] з припічка на припічок, впирався голими колінами, хапав заломи сірого каменю тремтячими пальцями, сколупував обвітрені пухирі скелі й пнувся вгору (І. Микитенко);
Зліз [Синявін] на невеличкий припічок на скелі, де стояв репер (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)