приреченість
ПРИРЕ́ЧЕНІСТЬ, ності, ж.
1. Стан за знач. прире́чений 2.
Бачу його погляд, благальний, сповнений моління й надії, віри в краще, той погляд, яким він дивився на мене, коли його виносили з палати. Невже він відчував, невже розумів свою приреченість? (Ю. Збанацький);
Голда вже не почувала тієї безпросвітної приреченості, яка володіла нею останнім часом (Д. Ткач).
2. Неминучість близької смерті.
Рідні брати зневажали його, мабуть, з огляду на приреченість Джихангіра в жорстокій боротьбі за трон (П. Загребельний);
Малюючи дочці ймовірні й неймовірні біди, які, на її думку, неодмінно стануться після, а то й під час перебування в Мінську, Ольга Петрівна розраховувала, що Леся, переконавшись у приреченості Мержинського, повернеться додому (М. Олійник);
// Неминуча загибель або невідворотний провал чого-небудь.
Чого вони [греки] прийшли сюди?.. Тепер ось ідуть, як засуджені до страти, беззбройні, зганьблені, мовби вперше відчувши приреченість і злочинність своєї справи (О. Гончар);
Розуміючи приреченість усяких спроб відновити політичні прерогативи Гетьманщини, Апостол зосередив діяльність на поліпшенні соціально-економічних умов у країні (з наук. літ.);
// Усвідомлення неминучості якоїсь катастрофи, чогось небажаного; безнадія.
– Ніхто мені тепер не допоможе, – вимовила з одчайдушною приреченістю Зінька (А. Шиян);
Говорив він усе це з якимось жалем і приреченістю в голосі (Ю. Збанацький);
Декотрі дивляться на Черниша довірливо, спокійно, а декотрі ховають в очах глибоку тривогу, майже приреченість (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)