присуд

ПРИ́СУД, у, ч.

1. Ухвала суду про винність або невинність підсудного; вирок.

Суд читає присуд: пустити на волю Андрія Тищенка, а Лукію Коломійцеву заслати на Сибір (Б. Грінченко);

Суддя читає швидко, але виразно. В залі стояла цілковита тиша, тут були лише ті, кого по-справжньому хвилювала доля підсудних, хвилювало кожне слово присуду (П. Дорошко);

Військовий в офіцерському плащі без відзнак став на підвищення й голосно відчеканив присуд військового трибуналу (Ірина Вільде);

* Образно. Він лишився в шлюпці сам. Один як палець. А вгорі пекуче сонце вершило над ним свій невблаганний присуд (В. Кучер);

Для мене це присуд одвічної долі – Кохать твої кучері з доброї волі (А. Кримський);

* У порівн. Як останній присуд, пролунали постріли двох гармат від штабу Косинського (Іван Ле);

// Чиє-небудь рішення про покарання когось.

Він бачив, як вели злодія, як курінний оголосив йому свій присуд (С. Добровольський).

2. кого, чий, який, перен. Категоричне судження про що-небудь, оцінка чогось, авторитетна думка про щось.

[Василь (до друзів):] Від того чи іншого вашого присуду мала залежати дальша моя діяльність, її напрямок (В. Самійленко);

[Річард (до Антоніо):] Не знаєте, як дорогий для мене і присуд ваш, і кожне ваше слово! (Леся Українка);

Крайнюк притих, наче зів'яв, але сторожко дослухається, жде присуду, який йому зараз винесе лікар Заброда (В. Кучер);

Літературознавчу оцінку не можна вважати остаточним присудом, який прийдешнім поколінням лишень доведеться повторювати: вона максимальною мірою прагне об'єктивності, неминуче залишаючись в певних межах суб'єктивного (з наук. літ.).

3. Рішення якого-небудь органу; ухвала.

– Ми, князю, не винні, що була така воля й присуд високого сейму. Ми не маємо права зрікатися його присуду.., – промовив князь Домінік (І. Нечуй-Левицький);

Коли вже не лишалось нічого випитувати й перевіряти, вирішили призначити остаточний присуд на день 23 січня (Н. Королева);

// також у сполуч. зі сл. громада, народ, народний і т. ін. Постанова більшості певного колективу.

[Річард:] А в чім, по-вашому, громадська воля? [Кембль:] А в тім, що ні король, ні парламент ламать не сміє присуду громади (Леся Українка).

4. рідко. Те саме, що прису́дження.

Софія Федорівна пише, що товариство згоджується .. заснувати журі задля присуду премії (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. присуд — при́суд іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. присуд — При́суд. Судження, думка. Після степеня набезпечності (певности), з якою висказуєть ся присуд, а то чи полученє підмета з присудком виявляєть ся дійсним, непевним (можливим) або конечним ділимо присуди на: [І) дійсні; 2) непевні; 3) конечні] (Канюк...  Українська літературна мова на Буковині
3. присуд — Вирок; (збору) ухвала, рішення; П. оцінка, відгук; (дія) присудження.  Словник синонімів Караванського
4. присуд — див. вирок  Словник синонімів Вусика
5. присуд — [присуд] -ду, м. (на) -д'і, мн. -дие, -д'іў  Орфоепічний словник української мови
6. присуд — -у, ч. 1》 Ухвала суду про винність або невинність підсудного; вирок. || Чиє-небудь рішення про покарання когось. 2》 кого, чий, який, перен. Категоричне судження про що-небудь, оцінка чогось, авторитетна думка про щось. Оголошувати (виносити і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
7. присуд — ВИ́РОК (ухвала суду про винність або невинність підсудного), ПРИ́СУД, РІ́ШЕННЯ, ПРИ́ГОВОР заст., ЗА́СУД діал.; ВЕРДИ́КТ книжн. (перев. суду присяжних). Суддя зачитував вирок, і чекання ставало просто нестерпним (В. Дарда); Тут були лише ті, кого..  Словник синонімів української мови
8. присуд — При́суд, -ду; -суди, -дів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. присуд — ПРИ́СУД, у, ч. 1. Ухвала суду про винність або невинність підсудного; вирок. Суд читає присуд: пустити на волю Андрія Тищенка, а Лукію Коломійцеву заслати на Сибір (Гр., І, 1963, 401); Суддя читає швидко, але виразно.  Словник української мови в 11 томах
10. присуд — При́суд, -ду м. 1) Приговоръ. К. МХ. 33. 2) Юрисдикція. К. Бай. 39. І поважати присуд наш козацький над королівський всі поприсягали. К. ЦН. 179.  Словник української мови Грінченка