притишувати
ПРИТИ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИТИ́ШИТИ, шу, шиш, док., кого, що.
1. Робити тихішим, не дуже чутним; приглушувати.
Лиш він, мій приятель єдиний, мене Все слуха, – ніколи на сміх не здійме, – Він поглядом своїм у поривах болю Притишує плач мій (І. Франко);
Христя навіть дихання притишила, слухаючи Артемову розповідь (А. Головко);
Потім заговорив [комісар], злегка притишивши голос. Від того розмова набирала більш інтимного, теплого характеру (Іван Ле і О. Левада);
// перен. Зменшувати, робити менш відчутним (біль, хворобу і т. ін.).
2. Робити повільнішим; уповільнювати.
Я йду з Тимофієм. Він притишує кроки, бо би інакше хіба бігти за ним довелося (Г. Хоткевич);
Стояв перед дворецьким Василь, ледве дух переводив, притискав руки до грудей, наче хотів притишити шалений перебій серця (Н. Рибак);
І видно: – на високій височині аероплан щось думає. Притишивши розгін, він зосереджено пливе, поволі круга завертає (П. Тичина);
// Змушувати рухатися повільніше, переводити на повільніший рух (коня, машину і т. ін.).
Кукса притишив кобилу, пильно подивився на затриманих (В. Кучер).
3. перен., рідко. Стримувати, заспокоювати, вгамовувати кого-небудь.
Треба притишити себе (Сл. Б. Грінченка);
Старий і Ключника, охочого до чвар, Умів притишувать (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);
Гаврило тільки усміхнувся на ту забаву, а молодші брати набрали повні груди лугового повітря і так тюгукнули, що аж луна покотилася понад тихими плесами. – Хватить [досить], а то люди сміятимуться, – притишував братів Гаврило (Григорій Тютюнник).
(1) Прити́шити хід – зменшувати швидкість, уповільнювати рух (про поїзд, автомобіль і т. ін.).
Проїхали завод, міст, поїзд став притишувати хід (І. Багмут);
Коли пасажирський автобус, притишивши хід, в'їхав на кічкаський міст, вона, визирнувши у вікно, відчула вдоволення, радісну збудженість і гостре бажання якнайскорше довідатись, що діється тут (Г. Коцюба);
(2) Прити́шувати (сти́шувати і т. ін.) / прити́шити (сти́шити і т. ін.) ходу́ – те саме, що Упові́льнювати / упові́льнити кро́ки (ходу́ і т. ін.) (див. упові́льнювати).
Він притишив ходу, та за чверть години був уже в центрі села (І. Багмут);
– Доброго здоров'я, Грицю. На музики, либонь, тнеш? – Аякже! – Гриць стишує ходу, приноровлюючись до її кроків (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)