притока
ПРИТО́КА, и, ж.
1. Річка, що впадає в більшу річку.
Гребці повинні були пропливти, кілька кілометрів вниз по річці, потім по одній з приток угору (О. Іваненко);
Завтра о дев'ятій ранку він повинен бути в кількадесяти кілометрах звідси, на річці Трубіж, лівобережній притоці Дніпра (Л. Дмитерко).
2. діал. Привід, нагода.
[Анна:] Звір ти [Михайло], звір лютий! Наострився пожерти нас і тепер думаєш, що найшов притоку (І. Франко);
Заки доїхали додому, то панотець вигадав іще одну притоку, щоб картати Йвана. Він же через Івана та, мабуть, стратить гроші (Л. Мартович);
Люди пригадують собі на війні, що існує смерть. Але саме тоді, коли вона часом висить, наче на волосочку, ми шукаємо притоки, щоб зайнятись якнайбільшими дурницями (з наук.-попул. літ.);
// Причина.
Стали [війт і присяжні] коло одного вугла, шпортають, штуркають .. “Що за притока?” – гадаю собі (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)