причинок
ПРИЧИ́НОК, нку, ч., зах.
1. Додаток, доповнення.
Відходила [Краньцовська], а з дверей сказала ще на причинок: – Можуть нас люди про щось підозрівати (Л. Мартович);
Може й цей невеличкий причинок до біографії Тараса Шевченка не буде зайвим (М. Коцюбинський);
В р. 1900 я подав у “Записках наукового товариства ім. Шевченка” ще один причинок до пізнання письменської [письменницької] діяльності Івана Вишенського (І. Франко).
2. діал. Причина.
Такий причинок (образа самого губернатора) більше пояснює сувору розправу з Михайлом, ніж тая звада з інспектором (Олена Пчілка).
Словник української мови (СУМ-20)