причинятися
ПРИЧИНЯ́ТИСЯ¹, я́ється, недок., ПРИЧИНИ́ТИСЯ, чи́ниться, док.
1. Зачинятися, перев. нещільно, не повністю (про двері, вікно, кватирку і т. ін.).
Клітка була на диво хороша, і дверці щільно причинялися, і сідальце є (А. Головко);
Ледве причинились за нею двері, Дарка пошепки обізвалась до Юзі (Леся Українка);
Двері причинилися, і англійський замок, клацнув (Ю. Смолич).
2. тільки недок. Пас. до причиня́ти¹.
ПРИЧИНЯ́ТИСЯ², я́юся, я́єшся, недок., ПРИЧИНИ́ТИСЯ, чиню́ся, чи́нишся, док., розм.
1. до чого і без дод. Прилучатися до якої-небудь справи, сприяючи їй.
Причинись до праці, де, служивши ближнім, За своє кохання чоловік не дба (П. Грабовський);
– Не вимагаєм ми від вас, щоби-сте несли власне життє [життя] на вівтар патріотизму, але, оскілько ваша сила, причиніться датком грошевим (І. Франко);
– Як уже воювати, так воювати – хай же і я, старий, щось до добра причинюся, коли на те йдеться (П. Козланюк);
// Бути, ставати причиною, призвідником чого-небудь.
– Замість помагати нам у боротьбі, вони шкодять їй, причиняються до розповсюдження філоксери (М. Коцюбинський);
Причинився [брат] до її гризоти. Не женився, а часом .. запивався (О. Кобилянська).
2. рідко. Траплятися, ставатися (з якої-небудь причини).
[Денис:] Каже [баба], що то Жені з очей, що вона ще давніш порчена, а оце їй з очей і причинилося... (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)