причинятися
ПРИЧИНЯ́ТИСЯ¹, я́ється, недок., ПРИЧИНИ́ТИСЯ, чи́ниться, док.
1. Зачинятися, перев. нещільно, не повністю (про двері, вікно, кватирку і т. ін.).
Клітка була на диво хороша, і дверці щільно причинялися, і сідальце є (Головко, І, 1957, 130);
Ледве причинились за нею двері, Дарка пошепки обізвалась до Юзі (Л. Укр., III, 1952, 653);
Двері причинилися, і англійський замок, клацнув (Смолич, II, 1958, 87).
2. тільки недок. Пас. до причиняти¹
ПРИЧИНЯ́ТИСЯ², я́юся, я́єшся, недок., ПРИЧИНИ́ТИСЯ, чиню́ся, чи́нишся, док., розм.
1. до чого і без додатка. Прилучатися до якої-небудь справи, сприяючи їй.
Причинись до праці, де, служивши ближнім, За своє кохання чоловік не дба (Граб., І, 1959, 128);
— Не вимагаєм ми від вас, щоби-сте несли власне життє [життя] на вівтар патріотизму, але, оскілько ваша сила, причиніться датком грошевим (Фр., VIII, 1952, 299);
— Як уже воювати, так воювати — хай же і я, старий, щось до добра причинюся, коли на те йдеться (Козл., На переломі, 1957, 128);
// Бути, ставати причиною, призвідником чого-небудь.
— Замість помагати нам у боротьбі, вони шкодять їй, причиняються до розповсюдження філоксери (Коцюб., І, 1955, 201);
Причинився [брат] до її гризоти. Не женився, а часом. запивався (Коб., II, 1956, 10).
2. рідко. Траплятися, ставатися (з якої-небудь причини).
[Денис:] Каже [баба], що то Жені з очей, що вона ще давніш порчена, а оце їй з очей і причинилося… (Кроп., II, 1958, 475).
Словник української мови (СУМ-11)