причуда
ПРИЧУ́ДА, и, розм., рідко, заст.
1. ж. Примха або дивацтво.
Були Латинці дружні люди І воюватись мали хіть. Не всі з добра, хто од причуди, Щоб битися, то рад летіть (І. Котляревський).
2. ч. і ж. Людина, поведінка якої викликає здивування; дивак.
[Панна:] Слухайте, ви тільки не смійтеся з мене, бо мене і так уже мають за якусь причуду (С. Васильченко).
3. ж. Образ кого-, чого-небудь у людській уяві; привид.
* У порівн. Перед очима, як та причуда, манячила її постать метка, жвава (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)