прищулювати
ПРИЩУ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИЩУ́ЛИТИ, лю, лиш, док., що.
1. Те саме, що мру́жити.
Олена прищулювала очі і колола з'їдливою фразою (Г. Хоткевич);
Хмельницький прищулив око, одкинувся на спинку крісла (Н. Рибак).
2. кого. Щільно притискати до кого-, чого-небудь.
Незвичне все навколо й якесь грізне, ніби прищулило хлопця до землі (Іван Ле);
// що, у сполуч. зі сл. вуха. Притуляти до голови (про тварин).
Шайтан [кінь] справді нісся, мов стріла, прищуливши вуха й витягнувши шию (О. Донченко);
Зіщулився [кіт], вуха прищулив до голови, очі заплющив міцно-міцно, припав до підлоги, аж влип у неї (Ю. Збанацький);
* Образно. Усі мене тепер лають за листи, а я вже тільки вуха прищулила, як той заєць (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)