провалля
ПРОВА́ЛЛЯ, я, с.
1. Глибока яма, яр, западина, розколина на земній поверхні.
Між двома шпичастими горами було видно провалля, промите дощовою водою (І. Нечуй-Левицький);
З пагорба було видко поле, покраяне чагарниками і проваллям, що круто обривалося біля річки (П. Кочура);
* Образно. Десь сім'я з дрібними дітьми, десь життя, яким він жив, а зараз тільки ями очей, ще здатних наповнюватися сльозою, підлобні провалля, з яких, може, востаннє, між отим блиском сльози прозирає тайна людського життя (О. Гончар);
* У порівн. Долівка, мов провалля, чорніла; важкий морок носився по хаті (Панас Мирний);
// чого. Безмежний простір, безмірна глибина.
Довкола чорніла масна вода, злита водно з проваллям низького неба (С. Голованівський);
Товариші з недовірою глянули в зелені провалля незнайомих лісів (О. Гончар);
* Образно. Вони розкривали один перед одним провалля своїх душ, де клубиться зараз одна злоба (М. Стельмах);
// Проміжок, позаповнений простір між чим-небудь.
Часом плавець потрапляв у провалля між хвилями або вода заливала йому очі і він кілька хвилин не бачив маяка (М. Трублаїні);
Бачила [Миколючиха] його нахилену голову, що майже по вуха поринула в провалля зігнутих плечей (І. Кириленко);
Двигнув грім – гнівною скоромовкою, і загорілося провалля між хмарами – чиркнула блискавка (Є. Гуцало);
// перен. Про глибоке розходження, незгоду між ким-небудь.
Ці слова роєм іскор обдали Лісовського, він за ними фізично відчув те провалля, що лягло між селянином і паном (М. Стельмах).
2. Пролом, пробоїна, вирва (у 1 знач.).
Вони [ворожі танки] лежать, сліпі й німі потвори, немов угрузли в землю назавжди, з проваллями в боках... (В. Сосюра);
Хатина стоїть обшарпаною, напівзруйнованою пусткою. Глипаючи проваллями вирваних вікон і дверей, вона .. схожа серед хат на мерця (М. Стельмах).
3. перен., рідко. Те саме, що прова́л 3.
Жаль дружби на весь вік, що гасла за хвилину, Хвилинних усміхів, що пронесу до згину, І снігу, й снігурів, і злетів, і проваль... (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)