провина
ПРОВИ́НА, и, ж.
Те саме, що вина́ 1.
Мені було дуже ніяково. Я почував, що вчинив якусь провину, наробив клопоту мамі й татові (І. Нечуй-Левицький);
Колись за невласні провини Цурались мене і кляли (І. Франко);
Арапников упіймався на фальсифікації цифр спостережень. Це була серйозна провина (М. Трублаїні);
Гризе його думка, тривога, що, можливо, є частка і його провини в тому, що сталось (О. Гончар);
Великою мірою провина за прорив у цій [дитячої літератури] галузі падає не тільки на письменників (О. Донченко);
// Помилка, прорахунок у чому-небудь.
– Шкода, що раніше не поставили твій звіт. Наша провина! (О. Донченко);
// Негативна риса, недолік, вада; порок.
Коли єство моє ліпив творець із глини, Зарані відав він про всі мої провини (В. Мисик);
Добре серце не провина, А скоріше навпаки (С. Воскрекасенко).
Словник української мови (СУМ-20)