провонювати

ПРОВО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОВОНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., розм., рідко.

1. що. Насичувати, наповнювати неприємним запахом; робити смердючим.

– Тільки й знає [Павло], що кадить та й кадить, уже всю хату провоняв табачищем (Григорій Тютюнник).

2. тільки док., без прям. дод. Те саме, що провоня́тися.

Значення в інших словниках

1. провонювати — прово́нювати дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. провонювати — ПРОВО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОВОНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., розм. 1. перех. Насичувати, наповнювати неприємним запахом; робити смердючим. — Тільки й знає [Павло], що кадить та й кадить, уже всю хату провоняв табачищем (Тют., Вир, 1964, 371). 2. тільки док., неперех. Те саме, що провоня́тися.  Словник української мови в 11 томах