провулок
ПРОВУ́ЛОК, лка, ч.
Обмежений двома рядами будинків простір для їзди та ходіння між двома вулицями.
Як в чарівному сні, вона ходила за ними по вузеньких провулках з застояним теплом (М. Коцюбинський);
Бродить ніч по вулицях зимових, у провулках вітром завива (В. Сосюра);
Адреса, записана на папірці, вела з головної вулиці в тихі зелені провулки, де в нагрітому сонцем повітрі пливли пахощі квітів (Д. Ткач);
* У порівн. Є долина, мов провулок, Звуть її “дорога духів” (Леся Українка);
// Обмежені двома вулицями два ряди будинків з проїздом та проходом між цими рядами.
– Схочете, заходьте, Катре. Це недалечко тут – Дніпровський провулок, п'ять, – спитаєте (А. Головко);
Брати Столярови докінчували вже чи не сороковий рейс з кінця в кінець Третього Малого провулка (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)