прогірклий
ПРОГІ́РКЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. до прогі́ркнути.
Коли він був уже на вулиці, коли вдихнув .. прогіркле від димів .. повітря, в цеху прогримів вибух (П. Загребельний);
// у знач. прикм.
Обличчя моє мокре од сліз, безперестанку я ковтаю прогірклу слину (П. Колесник);
Божеволіють орди ворожі, І прогірклий вдаль стелеться дим... (М. Упеник).
2. у знач. прикм. Неприємний, задушливий (про запах, повітря і т. ін.).
Після свіжого повітря в ніс ударив і відразу забив дух прогірклий запах тваринних випарів (С. Добровольський).
3. у знач. прикм., перен. Викликаний гіркотою, прикрістю.
Могили йшли по всій землі, Світились чистими зірками, У кожнім місті і селі Лились прогірклими сльозами (М. Гірник).
Словник української мови (СУМ-20)