проз
ПРОЗ, прийм., із знах. в., розм.
1. Повз (у 2–5 знач.).
Катерина аж зраділа, побачивши, що хтось швидко промайнув проз вікно і заходить у двір (О. Копиленко);
Проз Демкове дворище була стежка через балку (Б. Грінченко);
Свекрушин докір полетів проз її [Мелащині] вуха й не зачепив душі (І. Нечуй-Левицький);
Він ладен був сидіти в полі хоч проз увесь день, аби не навертатися до двору (П. Панч).
2. Через.
Верби стоять – не стенуться. Проз їх віти де-не-де визирають далекі зорі (С. Васильченко);
Топить нас глибоке горе – Ним до краю душі повні, І проз край воно вже ллється... Тіло ниє, мозок в'яне... (М. Старицький).
Словник української мови (СУМ-20)