проказа
ПРОКА́ЗА, и, ж.
Тяжке хронічне інфекційне захворювання людини, що уражає шкіру, м'язи, гортань, внутрішні органи та нервову систему; лепра.
В тих легендах ми читаєм, як раз дівчина убога хрестоносця врятувала від прокази (Леся Українка);
Ця людина – справді якась потвора. Може, в цих місцях лютує якась із жахливих і нерозгаданих південних пошестей .. – Проказа! Лепра! – здригнулася Сахно на свою здогадку (Ю. Смолич);
Проказа – дуже небезпечне, хронічне захворювання. Заражені хворі живуть ізольовано в спеціальних лікувально-трудових закладах – лепрозоріях (з наук. літ.);
* У порівн. Все забрала дитиночка І вигнала з хати, І вийшла ти за царину, З хреста ніби знята. Старці тебе цураються, Мов тії прокази (Т. Шевченко);
// перен. Те, що розбещує, занапащає кого-, що-небудь.
[Елеазар:] Кажіть мені по щирості, виразно, чого я став між вас, мов прокажений? [Дід:] Бо ти набрав прокази в Вавілоні, співаючи за гроші на майданах (Леся Українка);
Брехня – то проказа на людській совісті (І. Цюпа).
Словник української мови (СУМ-20)