промовлятися
ПРОМОВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ПРОМО́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. промо́вляться; док.
1. перев. док. Мимоволі розголосити те, що мало зберігатися в таємниці; проговоритися.
– Не бійтеся, вуйку Юро, я за вас і ні за кого не промовлюсь, – вихопився Василько (А. Турчинська);
– Батько наказали, щоб я нікому й словом не промовилась, що ви заходили до нас (М. Стельмах);
// Заговорити після тривалого мовчання.
Вона потягнула хлопчика за руку ухопивши, а той уперся: “ – ні, не хочу бігати”, – промовляє. – А! Се ви промовились, хвалить Бога! Хочете в опуку перекидатись? Нумо! (Марко Вовчок);
// чим. Узагалі сказати що-небудь.
Дуже рідко він дозволяє собі захопитися .. ліричною або жанровою сценкою чи просто промовитися веселим жартівливим слівцем (з газ.).
2. тільки недок. Пас. до промовля́ти 1.
Я виріс в оточенні, де з безмежним пієтетом промовлялися імена Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, Некрасова, Толстого, Тургенєва, Короленка, Щедріна (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)