промуркотати
ПРОМУРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ПРОМУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, що і без прям. дод.
Док. до муркота́ти, муркоті́ти.
У кутку промуркотав кіт; Рабин промуркотів ще якусь молитву, а відтак перший кинув невеличкий срібний гріш до видовбаної в камені ямки (І. Франко);
– Ти один, Стьопо? А де ж Ляля? Степан промуркотів щось невиразне і заточився через поріг просто на тещу (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)