пропахати
ПРОПАХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОПА́ХНУТИ, ПРОПА́ХТИ, хну, хнеш; мин. ч. пропа́хнув, па́хнула, ло і пропа́х, па́хла, ло; док.
Насичуватися пахощами, вбирати в себе який-небудь аромат, запах.
Пропахнув [батько] медом та вощиною (А. Головко);
Вони піднялись на широку веранду, що вся пропахла яблуками і сонцем (Ю. Збанацький);
Йому хотілося вийти на свіже повітря з цієї душної кімнати, де все пропахло тютюном (Н. Рибак);
* Образно. Війною пропахла ночівля його небагата, Пала в пожарищі бліда світанкова зоря (Л. Забашта).
Словник української мови (СУМ-20)