проповідник
ПРОПОВІ́ДНИК, а, ч.
1. рел. Той, хто проповідує, поширює яке-небудь віровчення.
Острог став місцем, звідки вийшло чимало вчених, дипломатів, поетів і проповідників (З. Тулуб);
Особа чеського реформатора й проповідника [Яна Гуса] зацікавила Шевченка передусім своєю революційною діяльністю (з наук. літ.);
// Той, хто виголошує проповідь (у 1 знач.); церковний оратор.
Серед тих чорних хмар [проповіді], як білий невинний голуб, здіймалась у височінь огрядна постать натхненного проповідника (М. Коцюбинський);
Він, що чув колись гарячого проповідника Саванаролу, почав викривати багаті монастирі, багатіїв, що жили зі страшної праці селян (О. Іваненко).
2. перен. Той, хто проповідує, пропагує які-небудь погляди, ідеї і т. ін.
Він [О. С. Пушкін] виступав проповідником розуму, муз, кохання – такі з точки зору поета основні вимоги і стремління людської природи (з наук. літ.);
Ми називаємо імена людей, що саме й були глашатаями і проповідниками цієї дружби [російського й українського народів] (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)