просвічувати
ПРОСВІ́ЧУВАТИ¹, ую, уєш і рідко ПРОСВІЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОСВІТИ́ТИ, ічу́, і́тиш, док.
1. кого, що. Проймати, пронизувати світловими променями (про джерела світла).
Сонце, схиляючись до обрію, просвічувало золотими пасами вершки дерев (М. Трублаїні);
Сонце просвітило воду і заграло в ній світлими тонами (Григорій Тютюнник);
Лампадка не могла просвітити пітьму, але з нею було якось затишніше, очі не боліли, і було все видно (Б. Харчук);
// Пропускаючи світло крізь предмет, робити його прозорим або доступним для зору якоїсь його частини.
Скільки потім не просвічували зварене місце, ніякої вади начальник лабораторії не міг найти (В. Собко);
Викладали речі, розворушували, виміряли на міцність – на “роозрив”, просвічували, піднявши проти вікна, і вивертали, висліджували рубці (В. Барка);
// Робити рентген.
Просвічуючи рентгенівським промінням людей чи тварин, ми.. бачимо ясно скелет (з наук.-попул. літ.);
Лікарі так і не стали витягати осколків із Степуриних ніг. Просвітили рентгеном, порадились і зійшлися на тому, що краще цього добра не чіпати (О. Гончар).
2. перев. недок., крізь що. Світити, проникаючи крізь що-небудь (про джерела світла).
Сонце.. деколи просвічувало крізь берези (П. Куліш);
Крізь віти груші де-не-де просвічує тоненький ретязьок місяця (С. Васильченко);
Він закліпав сонними очима. Де-не-де крізь туман ще просвічували вогники, але небо вже сіріло (П. Панч).
3. перев. недок., крізь що, між чим, на чому без дод. Виднітися в проміжках, щілинах, просвітах і т. ін. між чим-небудь, проглядати крізь щось прозоре і т. ін. (про предмети).
Теодосій стояв перед Данилом у обшматаній шапці і подертому кафтані, крізь дірки просвічувала кольчуга (А. Хижняк);
Таня не терпить цього Штепи.. Тихий, чистенький, прилизаний, а на тім'ї вже лисина просвічує (О. Гончар);
// чим. Проглядаючи крізь що-небудь, приваблювати зір якоюсь зовнішньою яскравою ознакою.
Будівля не була ще вивершена: вона просвічувала червоною цеглою крізь золотисте мереживо риштувань (Ю. Смолич);
Повела [Надійка] очима у бік степу, що просвічував золотистими стернями крізь зелене віття дерев (Д. Бедзик);
Небо між верховіттям просвічувало клаптями потемнілої блакиті (Л. Первомайський);
// Виділятися кольором на фоні чого-небудь.
Всередині зеленого камінця просвічували сріблясті ниточки (С. Журахович);
С. Васильківський починав з живопису досить бідного за кольором, часто з коричнюватим підмальовком, що просвічував крізь основний шар фарби (з наук. літ.);
// Злегка проблискувати, час від часу показуватися з-під чого-небудь.
Оксамитна хвиля ледве просвічувала з-під сміття (Леся Українка);
З-під її опущених чорних вій просвічували сині рисочки довгастих очей (Л. Юхвід).
4. що. Робити світлим, освітлювати що-небудь.
Коли вони під'їздили до Грякового, вечірня зоря вже погасла, а дорогу їм просвічував місяць (П. Панч);
Світи, світи, місяцю, гей, Ще й ясна зоря, та гей, гей, гей, гей! Просвіщай доріженьку Аж на край села (з народної пісні);
Світи, місяць, Ой, да світи, ясний.. Ой, тай просвіти ж ти Милому дорогу (з народної пісні);
* Образно. Коли сьогодні стоїть питання про місце поета, то скажу: воно посеред бурі. Полум'ям серця просвічувати шляхи в прийдешність – ось наше покликання (М. Олійник);
// Пропускаючи світло через себе, наповнювати ним що-небудь.
Вікна були високі, але вузькі, не просвічували великих кімнат, там завжди панував півморок (П. Загребельний).
5. тільки 3 ос., тільки недок., без дод. Мати властивість пропускати світлові промені.
Море.. прозоро просвічувало аж до дна і зверху було веселим, синім (О. Гончар);
Це скло добре просвічує.
6. перев. недок., перен. Проявлятися, відбиваючись на обличчі, в очах або знаходячи своє відображення в листах, творах і т. ін. (про риси характеру людини, її досвід, уподобання, почуття і т. ін.).
Доброта так і просвічує в його одкритому лиці (М. Коцюбинський);
[Руфін:] Тут уже немає і того талану, що в листах Павла усе-таки просвічує (Леся Українка);
Ніякої надії не лишалося Гудзикові. Лиця були серйозні, з твердим і рішучим виразом, в очах просвічувала ненавість до його (В. Винниченко);
Він був уособленням лагідності, доброти.., а весела натура так і просвічувала з усього його обличчя (Ю. Збанацький);
В очах його ледве просвічувала цікавість (М. Трублаїні);
Філософ сидів у фотелі, але крізь вираз робленого спокою просвічувала незручність і заклопотаність (Н. Королева);
// чим. Виражати внутрішній стан, настрій, характер і т. ін. (про очі, посмішку тощо).
Розплющив [поранений] очі лише на мить. Але погляд, тінь посмішки вже просвічували життям (В. Козаченко);
Ясні голубі очі просвічують глибокою думою (В. Кучер).
7. перен. З'являтися в думках, у пам'яті, у сні і т. ін.
Мрії про сміле апостольство і мучеництво за віру наповняли його голову і просвічували в його снах (І. Франко).
◇ (1) Просвіти́ло в голові́ кому, у кого – хто-небудь раптом додумався до чогось, здогадався про щось.
Мені нараз, мов блискавкою, просвітило в голові й обняло холодом. Ось що, вона, очевидно, знаходилася під впливом.. моєї матері (О. Кобилянська);
(2) Просві́чувати очи́ма [на́скрізь] кого – пильно, гостро вдивлятися в кого-небудь.
“До чого це він гне?” – пронизливими, з холодним відливом очима просвічує Терентія, і тому на мить здається, що Омелян дивиться крізь нього, мов крізь скло (М. Стельмах).
ПРОСВІ́ЧУВАТИ² див. просвіща́ти².
Словник української мови (СУМ-20)