просинь
ПРО́СИНЬ, і, ж.
1. Частина синього простору неба, яку видно в розриві між хмарами, у тумані.
На горизонті затягують просинь Сірі, як рядна, завіси дощів (М. Шеремет);
// Синій колір чистого неба.
Я люблю рум'яну осінь, Над садами чисту просинь (М. Стельмах);
Небо, тільки-но починає братися на світанок, спершу сивіє .. Трохзи перегодом угадується над степом несмілива тиха просинь (Г. Тютюнник);
* Образно. Мелодія котилася берегом річки , бриніла кроками тополь, верб, кленів, яблунь.., грала усмішками на прожилкуватому золотаваму місті й завмирала десь у бездонній небесній просині (Микола Чернявський);
З лиця Ніна більше схожа на батька.. В очах – глибока просинь (Ю. Мушкетик).
2. Синюватий відтінок.
Він, як усі короткозорі, задумливо мружив проти сонця свої красиві сірі з легенькою просинню очі (Ю. Збанацький);
Губи стиснуті міцно, аж просинь обмалювала їх по краях (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)