просинь
ПРО́СИНЬ, і, ж.
1. Частина синього простору неба, яку видно в розриві між хмарами, у тумані.
На горизонті затягують просинь Сірі, як рядна, завіси дощів (Шер., Щастя.., 1951, 140);
// Синій колір чистого неба.
Я люблю рум’яну осінь, Над садами чисту просинь (Стельмах, Живі огні, 1954, 3);
З лиця Ніна більше схожа на батька.. В очах — глибока просинь (Мушк., Чорний хліб, 1960, 19).
2. Синюватий відтінок.
Він, як усі короткозорі, задумливо мружив проти сонця свої красиві сірі з легенькою просинню очі (Збан., Сеспель, 1961, 10).
Словник української мови (СУМ-11)