просип
ПРО́СИП, у, ч., розм.:
◊ Без про́сипу: а) не прокидаючись.
Ноги опухали, руки німіли, хотілося спати — безконечно, без просипу (Ю. Янов., II, 1958, 210);
б) не протвережуючись.
[Олімпіада:] До самої смерті без просипу пив [батько] (Кроп., III, 1959, 285);
Він виявився п’яницею, та таким, що п’є без просипу (Гончар, Тронка, 1963, 119);
Нема́ про́сипу кому, розм. — хто-небудь постійно п’яний.
П’є і п’є, нема йому просипу (Номис, 1864, № 11703).
Словник української мови (СУМ-11)