простугоніти
ПРОСТУГОНІ́ТИ, ню́, ни́ш, док.
1. Док. до стугоні́ти 1.
Як п'яний гультіпака, простугонів грім, а далі швидко побіг – і втік... (Є. Гуцало).
2. Проїхати або пройти з шумом, з гуркотом.
І крамарський віз простугонить, і пан четвернею пробіжить [по шляху] – тільки тебе курявою обнесе (Марко Вовчок);
Різно повбирані, на добрих куркульських конях, вони простугоніли вулицею і помчали левадою навпростець (О. Кундзич);
// Видати шум, гуркіт.
Понад вагоном простугоніли чоботи і брязнули шпори біля самих дверей (І. Кириленко);
* Образно. Промчався вершник по німій Полтаві – у серці міста громом віддалось. Простугоніло смутком вечоровим, хитнуло тиші синій оксамит (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)