противитися
ПРОТИ́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. проти́вляться; недок.
Чинити опір, протидіяти кому-, чому-небудь.
Її рука лежала в його руках, і він тихо гладив її.. Вона не противилася (Панас Мирний);
На весілля Олени запрошено усіх знакомих [знайомих] з околиці. Фельс наставав на те, щоби весілля відбувалось гучне, а вона не противилась тому ані одним словечком (О. Кобилянська);
Оксана згадує в листі до мене, що ти противишся.. її подорожі до Києва (Леся Українка);
Правий син противиться неправому батьківському ділу (Б. Лепкий);
Він тримав її в руках міцно, безцеремонно, вона й не противилася тому, але їй якось робилося жарко (Григорій Тютюнник);
Наче хтось інший вкладає скитові думки в голову. Але його мозок противиться й викидає з себе чужину. – Це – погано! (Н. Королева).
Словник української мови (СУМ-20)