прохати
ПРОХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого, що і без прям. дод.
Те саме, що проси́ти 1, 2, 4, 5.
Як тому не дати, хто вміє прохати! (прислів'я);
На все, що її прохала мати, .. вона одмовляла: – Я хочу Якова бачити! (Марко Вовчок);
Старий поважний Фірлей сам поїхав прохати Єремію прилучити своє військо докупи (І. Нечуй-Левицький);
Чи ти послала, Вірунечко, книжки Горькому, про які я прохав тебе? (М. Коцюбинський);
Селяни з лементом прибігли до своїх прохати захисту (І. Багряний);
Дітвора .. прямує до річки. – Мамо, і я побіжу з ними, – прохає Ксеня (М. Стельмах);
– Білі голуби літають .. Був би, думаю, і я голубом, полетів би матері прохати, щоб забрала мене звідси... (Григорій Тютюнник);
Не прохала, й не благала – лиш благословляла [стара черниця] мудрість божу (Н. Королева);
Матінко кохана!.. Прохаю вас, серце, не застуджуйтеся і не турбуйтеся нічим дуже (М. Коцюбинський);
Душа його прохала волі; молоді сили – простору (Панас Мирний);
У кожду хату вона вступає. На дівич-вечір дружок збирає; І до Оксені заходить в хату, – Теж на весілля її прохати (Леся Українка);
Раз увечері татка прийшли прохати до вмираючого (Г. Хоткевич);
– Грицьку, братику! Чого це я прийшов до тебе? – Кажи. – Прийшов прохати в старости (Панас Мирний);
Венера зачала благати І за Енеєчка прохати, Вулкан йому щоб допоміг (І. Котляревський).
Пора́ди (ра́ди) проха́ти див. пора́да;
Проси́ти (проха́ти) / попроси́ти (попроха́ти) ви́бачення (проба́чення, ви́бачити, проба́чити) див. проси́ти;
Уклі́нно прошу́ (проха́ю) див. проси́ти.
◇ Проси́ти (проха́ти) [у Бо́га] сме́рті див. проси́ти;
(1) Проха́ти Христа́ ра́ди; Проха́ти ми́лостині (ми́лостиню) – те саме, що Проси́ти Христа́ ра́ди; Проси́ти ми́лостині (ми́лостиню) (див. проси́ти).
Стала [Явдошка] по дворах ходити, прохати Христа ради (Панас Мирний);
Той дідусь був собі зовсім каліка, та ще й німий, і йшов по селам прохати милостині (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)