прохолонути
ПРОХОЛО́НУТИ, рідко ПРОХОЛО́ТИ, о́ну, о́неш; мин. ч. прохоло́нув, нула, ло і прохоло́в, ло́ла, ло; док.
Те саме, що охоло́нути 1, 2.
– Сідайте та вечеряйте, бо заячина прохолоне, – обізвалась Олеся до тітки (Леся Українка);
– Жане, твій борщ прохолоне... (М. Коцюбинський);
Бідкалася [Аксинья], що перестоїть печеня й прохолонуть пухкі недільні пиріжки (З. Тулуб);
Бій тривав з самого ранку, вже кілька годин. Гармати не встигали прохолонути (Л. Смілянський);
В хаті, певно, вранці топилося, та од печі віє зимою, вона давно прохолола (Т. Масенко);
Його урівноваженість і спокій передались натовпу. Натовп прохолонув і замовк (Б. Антоненко-Давидович);
Пробігавшись по садку, трохи прохолола [Прокоповичка] й заспокоїлась (І. Нечуй-Левицький).
◇ [І] слід захоло́нув (захоло́в, засти́г, загу́в, прохоло́нув, прохоло́в, проча́х і т. ін.) див. слід¹;
(1) Прохоло́ло (прохоло́не, охоло́ло, охоло́не) се́рце:
а) (чиє, у кого) у когось зменшилась (зменшиться) сила почуттів до кого-небудь; притупилися, пригасилися почуття.
Мокрина вийшла заміж аж через кільки [кілька] год, тоді, як прохололо її серце і Микола покинув Ковбаненка (І. Нечуй-Левицький);
“Перші, кажуть, любощі – дурниця... А прохолоне серце, підуть докори та перекори” (Панас Мирний);
б) хтось перестав (перестане) гніватися, сердитися на кого-небудь.
Я почула, що моє серце вже й прохололо, перестало ненавидіти його... (Ганна Барвінок).
Словник української мови (СУМ-20)