процвітати
ПРОЦВІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОЦВІСТИ́, іту́, іте́ш, док.
1. розм. Розквітати або вкриватися квітами; цвісти.
– Скажи ж мені правду, Зелена діброво, Що найранше [найраніше] в світі процвітає: А чи василечки, А чи барвіночок, А чи тая повненькая рожа? (з народної пісні);
Не сон-трава Вночі процвітає, То дівчина з калиною Плаче, розмовляє (Т. Шевченко);
Серед кущів на вогкій землі процвітав шафран (М. Коцюбинський);
Між камінних мурів за штахетом Округлих яблунь темний кущ процвів (М. Зеров);
Щедрі, родючі землі, над якими раз у раз висіла загроза посухи, звеселяться і процвітуть (М. Рильський);
* Образно. В серці розкішно цвіте-процвітає Злотистая квітка-надія (Леся Українка);
У шибках процвіте цілий рій цікавих очей – синіх, сірих, карих... (С. Васильченко);
// Виділятися яскравою барвою на фоні чого-небудь.
Подаль од ліжка Павлютиха процвітає, червоновида,.. поважна (Марко Вовчок);
В божого чоловіка довга, до самого пояса борода іще краще процвіла сідинами (П. Куліш).
2. перев. недок. Успішно розвиватися, маючи сприятливі умови для розвитку, розквіту.
Ремесло Хаїма процвітало під справною рукою Невеличкого (І. Франко);
Хто на Вкраїну прийшов, цей і ворог. А вона оживала, обновлювалася і процвітала новою красою (Б. Лепкий);
Все на світі родиться, щоб процвісти, зв'янути й умерти;
Пристосовуючись до умов існування, шляхом природного добору дрібних мутацій, окремі види тварин чи рослин процвітали й швидко розмножувались (з наук.-попул. літ.);
Жить. Боротись. Знемагати. Підійматись. Далі йти. Щоб могло життя багате Процвісти (М. Шеремет);
// розм. Жити щасливо, в достатку, в славі тощо.
– Козакуйте ж, процвітайте, Та й нам слави уділяйте (П. Куліш).
3. тільки док. Цвісти якийсь час.
Словник української мови (СУМ-20)