прочанин
ПРОЧА́НИН, а, ч.
Віруюча людина, що подорожує до святих місць; паломник.
Я бачила квітку – з Святої землі Побожні прочани до нас занесли (Дніпрова Чайка);
В мурах монастиря снували поодинокі гуртки прочан, побожно вклонялись кожному місцю, заходили в келії (М. Івченко);
Срічали прочан, що до святого Києва мандрували (Б. Лепкий);
Почаївський шлях... Скільки хресних походів пройшло цим шляхом, скільки прочан з близьких і далеких сторін кривавили собі ноги об.. каміння! (Ю. Мельничук).
Словник української мови (СУМ-20)