прочуняти

ПРОЧУ́НЯТИ, яю, яєш, док., розм.

Прийти до памя'ті, опритомніти.

Марія прочуняла з півсну-споминів, заломила руки та й кричала. – Діти мої, сини мої, де ваші кістки білі? (В. Стефаник);

Те, що справді зі мною було, здалось мені маренням, і я подумав: ось прочуняю і побачу себе в своїй хаті (І. Муратов);

Петро спав мертвим сном. Прокинувшись від слів та обвймів Марка, не міг зразу прочуняти та перигадати, де він тепер (А. Чайковський);

// Те саме, що ви́дужати.

– Та я б руки під нього підложила, щоб видужав, та вік би весь не спала, за ним би дивилась, аби прочуняв (Ю. Збанацький).

Значення в інших словниках

1. прочуняти — прочу́няти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. прочуняти — -яю, -яєш, док., розм. Прийти до пам'яті. || Видужати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. прочуняти — ВИДУ́ЖУВАТИ (ставати здоровим, відновлювати свої сили після хвороби, поранення тощо), ОДУ́ЖУВАТИ, ПОПРАВЛЯ́ТИСЯ, ОПРАВЛЯ́ТИСЯ, ВИЧУ́НЮВАТИ розм., ОЧУ́НЮВАТИ розм., ПРОЧУ́НЮВАТИ розм., ОКЛИ́ГУВАТИ розм., ВИЧУ́ХУВАТИСЯ фам., ВОСКРЕСА́ТИ жарт.  Словник синонімів української мови
4. прочуняти — Прочунювати, -нюю, -єш сов. в. прочуняти, -няю, -єш, гл. 1) Приходить, прійти въ себя. 2) Выздоравливать, выздоровѣть, оправиться отъ болѣзни. Пані почала прочунювати, їсть як слід і по хазяйству пройдеться. О. 1862. X. 15.  Словник української мови Грінченка