прощавати
ПРОЩАВА́ТИ, у формі наказ. сп. прощава́й, прощава́йте; розм.
Те саме, що проща́ти 3.
– Прощавайте! – промовив козак. – Прощавайте! – промовила Галя. І пішов козак шляхом у місто (Марко Вовчок);
Братіє, ста́рці і всі пожильці землі, – прощавайте... Земле – .. мати моя, – прощавай! (М. Зеров);
Максим хотів сказати “прщавай”, але не сказав. Тільки злегка торкнув її по спині рукою (І. Багряний);
– Прощавайте, люди добрі, прощавайте, діду, – вклонився і скинув шапку Чайченко. – Прощавай, Іване (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)