прощання
ПРОЩА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. проща́тися 1.
Хазяїн розщитав.. Трохима і.. при прощанні дав йому аж сто рублів (Г. Квітка-Основ'яненко);
Почалося прощання, обнімання, почувся плач, голосіння... (Панас Мирний);
Не прощання святкуватимем нині, а весілля душ наших з'єднання наше не до гробу, а на віки вічні (Б. Лепкий);
Ти ліг спати, тату. Я бачу спокійне чоло, білу твою голову і покладені поверх ковдри руки. Мені хочеться поцілувати їх, але це нагадує мені смерть і прощання (Ю. Яновський);
// Слова, які вимовляють перед розлукою, розставанням.
В осінню ніч сорок першого року прощання лунали над Дніпром (О. Довженко);
* Образно. З-над хмар часом прилине Прощання з літом журавлине (П. Тичина).
2. перен. Розставання з чим-небудь.
Останній день іспитів на закінчення семирічки був і прощанням Захара з школою (Іван Ле);
І от прийшов їх день останній з життям прощання молодим (В. Сосюра).
(1) На проща́ння – прощаючись; перед розлукою, розставанням.
Старець попрощавсь з Галецькою, подав їй руку на прощання (І. Нечуй-Левицький);
Він востаннє подивився їй в лице, щоб на прощання сказати якісь бадьорі слова (Б. Антоненко-Давидович);
Марко Лукич на прощання подарував мені “Кобзаря” Т. Шевченка (з мемуарної літ.);
Одні простягають комусь руки, інші щось кажуть на прощання (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)