пузань
ПУЗА́НЬ, я́, ПУЗА́Н, а́, ч., розм.
Чоловік з великим животом; товстий чоловік.
– Виходить до мене пузань у шлафроці з люлькою в зубах (І. Нечуй-Левицький);
З клубів пари зненацька виник, з довжелезним куховарським ножем у руках, якийсь міднопикий пузань (О. Ільченко);
* Образно. Мала, каже [Гуща], плата, багато роботи, не хочемо, каже, своїми мозолями пузанів збагачати [збагачувати] (М. Коцюбинський);
// Вгодована дитина.
[Дудар:] Прокидаюсь, що таке? Гудок .. Виходжу надвір, а то Малоштанів хлопчисько, отакий пузань, на дудку свистить (І. Микитенко);
Семерко дітей .. заводили на всі голоси, навіть малий пузан-хлопчик верещав Бог зна од чого (Дніпрова Чайка).
Словник української мови (СУМ-20)