пурхати
ПУ́РХАТИ, аю, аєш, недок.
Легко, прудко перелітати з місця на місце (про пташок, комах).
Черкаючи крильцями, пурхали в гілках пташенята... (Марко Вовчок);
Дві пташки, пурхаючи з гілки на гілку, подивлялись на нас і несподівано зливались в обіймах (В. Винниченко);
Від мене кидались геть веселі коники, пурхали подалі прозорокрилі бабки, стрімголов стрибали з берега в воду жаби (Б. Антоненко-Давидович);
Веселий метелик .. пурхав у пахощах пишних квіток (Я. Щоголів);
* Образно. З гори на гору, з поточка в поточок – пурха коломийка, така легенька, прозора, що чуєш, як од неї за плечима тріпають крильця... (М. Коцюбинський);
Радість у грудях пурхає, як горобець (О. Донченко);
// перен. Легко, швидко, граціозно пересуватися, перебігати з місця на місце.
Усміхалася [мати], коли бачила Марусю, як вона, вернувшися із садка, пурхала по хаті, щебетала, а кожний рух, кожне слово, кожна інтонація були насичені щастям (Г. Хоткевич);
Коли танцювала [Стаха], очам було любо глянути на неї. Не совалась по підлозі, а пурхала над нею з легкістю метелика (Ірина Вільде);
// перен., ірон. З легкістю міняти своє місцеперебування, змінювати місце роботи і т. ін.
Він пурхав з посади на посаду, як зозуля з гнізда в гніздо (Ю. Мокрієв).
Словник української мови (СУМ-20)