пустельний
ПУСТЕ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Прикм. до пусте́ля 1.
Після мінералогічної колекції взялися [Вернер та Шевченко] за ботанічну і якомога краще пильнували рослини, висаджені в горщики, як зразки рідкісних представників пустельної зони (З. Тулуб);
Подолати пустельні рівнини під силу тільки таким гігантам, як Аму-Дар'я і Сир-Дар'я (з газ.);
* У порівн. Якось чудно, немов серед пустельних пісків дощ, виступали на зморщеному, синьо-жовтому жіночому обличчю дрібненьки сльози (Б. Антоненко-Давидович);
Чомусь холодно біля серця. І знову виринала жовта, як піски пустельні, нудьга (М. Івченко);
// Власт. пустелі.
В умовах пустельного континентального клімату колись рівнинний рельєф невпізнанно змінився (з наук.-попул. літ.);
За новим замком, за шанцями-фортецями, шуміли пустельні вітри (Іван Ле);
Хлопцеві одразу зробилося сумно від цієї пустельної тиші (В. Кучер);
// Який живе або росте у пустелі.
Кущі колючі та земля, порепана від спеки. І тільки линув віддаля орлів пустельних клекіт (Н. Забіла);
* У порівн. –Посейдоне! – кричав Ісідор несамовито, і крик його пропадав у ревищі хвиль, наче писк пустельного тушканчика (О. Бердник).
2. Безлюдний або малолюдний; порожній.
Дике і пустельне місце! І нащо цей рів здався коло такої високої кам'яної стіни? Від татарви лихої? від злодіїв, розбишак лютих? (Панас Мирний);
Через вулицю блимав огонь і млявим світлом освітлював пустельний заулок (М. Хвильовий);
Київ 6 листопада 1943 року був пустельний, – всіх киян німці [окупанти] вигнали геть (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)