пустоголовий
ПУСТОГОЛО́ВИЙ, а, е, зневажл.
Дурний, нетямущий.
– Полаяти б їх треба, – порадив Бовдюг, – от вони й повискакують. Не люблять пустоголові пани доброї лайки (О. Довженко);
– Спасибі тобі.., Іване. Ходи, хай пригорну тебе до свого серця за те, що ти на мою доньку око маєш, на отого-о вітренника пустоголового... (Б. Лепкий);
На його очах нікчемна людина, жадібний привласнювач чужих думок, дрібний кар'єристик, пустоголовий себелюбець викрадав з його оселі .. дорогу людину (І. Волошин).
Словник української мови (СУМ-20)