пушинка
ПУШИ́НКА, и, ж.
Окрема волокнина пуху, дрібна часточка пуху (у 1–3 знач.).
По подвір'ї розтеклись гуси; гусенята коливають з ноги на ногу, наче вітер моріжком гонить жовті пушинки (М. Коцюбинський);
Він акуратно підгортав одіяло, здіймав з наволочки пушинки (А. Шиян);
– Ха-а-ха!.. Ну, хто кого налякав?.. – Ха-ха-ха! – дзвінко вторив їй, увіходячи, Юрко з білими пушинками снігу на густих кучерях (Г. Хоткевич);
Васильки! Вам далеко до пушинок її лиця. Воно – свіженьке, ви – припали пилом (А. Кримський);
Тим часом Цимуля віддано й зосереджено танцювала з Кавченком. Вони майже не розмовляли, такі собі були захоплені танцями, і густі пушинки на її шиї горіли тепер засмаглим смоляним золотом (М. Івченко);
Біла пушинка .. несе на своїй парасольці маленьке стигле зернятко (О. Донченко);
* У порівн. Вона йшла під руку з гвардійцем, .. на голові мала білий капелюшик, легкий мов пушинка (Леся Українка);
То пушинкою летить [Варя], то, немовби на цимбалах, підківками цокотить (І. Гончаренко).
Словник української мови (СУМ-20)