півнячий
ПІ́ВНЯЧИЙ, а, е.
1. Прикм. до пі́вень.
Старший хлопець .. вглядів півнячу перебиту ногу, що стриміла з горшка (І. Нечуй-Левицький);
– Бач – наслідив на книжці! Що мені Марко скаже, як побачить на ній півнячі сліди? Скаже: півень більше начитав, ніж ти... (М. Коцюбинський);
– Я вже й надвір виходила, прислухалась. Думала – може де півнячий голос почую – тиша (Ю. Збанацький).
2. перен. Власт. задерикуватій, запальній і т. ін. людині.
Відкривалась вона [ворожнеча] Артемові на кожному кроці: у зневажливо задирливій поведінці артилеристів до гайдамаків, у півнячій бундючності гайдамаків (А. Головко).
3. перев. у сполуч. зі сл. діло, справа. Власт. півневі, півням.
Півні вже давно охрипли, роблячи свою щоденну справу за давнім правилом: моє діло півняче, проспівав, а там хоч і не розвиднюйся! (Л. Дмитерко);
// перен. Про незначну, другорядну і т. ін. роль у чому-небудь.
[Префект:] Якщо в Корінфі дійсне є скільки перлів хисту і науки, то се є Меценатова заслуга. [Меценат:] Моя заслуга півняча, мій друже (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)