піджимати
ПІДЖИМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДЖА́ТИ, підіжму́, підіжме́ш, док., що, рідко.
Підгортати під себе або притискати до себе (ноги, хвіст і т. ін.).
– Проучили ми собаку: тільки залп – то піджимає хвіст (І. Гончаренко);
Нудно такеньки завсіди перебувати холод, треба сидіти на печі, піджавши ноги (Марко Вовчок);
// Міцно стуляти, стискати (губи).
Помітивши, що Дорош не допив молока із глиняного кухля, вона образливо піджала губи: – Чого це ви так мало? Може, вам не до вподоби наше молоко? (Григорій Тютюнник).
◇ (1) Піджима́ти (підгорта́ти, підгина́ти і т. ін.) / піджа́ти (підгорну́ти, підігну́ти, підібга́ти і т. ін.) хвіст (хвоста́):
а) втрачати упевненість, пиху, злякавшись чи засоромившись наслідків своїх дій, вчинків або відчуваючи свою провину.
Почував себе [Гнида] не зовсім добре, винувато підгортав хвоста й віддано лащився до Онохрія Литки (Г. Епік);
– Скоро ми, Василю, такого перцю фашистам всиплемо, що вони хвости підіжмуть і аж до самого Берліна тікатимуть без оглядки (І. Цюпа);
В сірому тумані тепер усі бачили, як гайдамаки, підібгавши хвости, давали тягу до своєї казарми (П. Панч);
б) угамовувати свій запал, затятість і т. ін. в чому-небудь; утихомирюватися, заспокоюватися.
У Бачури підупав настрій. Дивна ця людина – Ковалів. То він рветься у бій, то підгинає хвоста (М. Чабанівський);
[Пріська:] Ви плюньте йому межи очі, чого він чіпляється? [Марина:] О, у мене недовго! Такого дам одкоша, що зараз хвоста підгорне (І. Карпенко-Карий).
Словник української мови (СУМ-20)