підкушувати
ПІДКУ́ШУВАТИ, ую, уєш і діал. ПІДКУ́СЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДКУСИ́ТИ, ушу́, у́сиш, док., кого, що.
1. Кусаючи знизу, псувати;
// рідко. Злегка стискаючи, кусати (звичайно губи).
У Васьки, бачу, обличчя вже посиніло від натуги, старий Зекир'я мокрий, Юнус підкусює губи (Остап Вишня);
// у сполуч. зі сл. нечистий, чорт і т. ін., перен. Спонукати, спокушувати кого-небудь до небажаних або непередбачених дій.
– Думав чоловік, що .. відпочине в лісі, але де тобі! Підкусив мене нечистий витягнути той патичок і випустити отеє старе страховище [Діда], а тепер на, маєш, неси його на плечах (І. Франко);
Занавіска у вікні його хазяйки підозріло заворушилася. Підкусив його чорт ставати на теревені з маклером під самими вікнами пані Бровко (Ірина Вільде);
// безос.
[Андрій:] Тиждень мовчав – благодать була! І підкусило ж мене розв'язати язика! (З. Мороз).
2. перен., фам. Дошкуляти кому-небудь ущипливими, в'їдливими зауваженнями, натяками; підштрикувати (у 2 знач.).
– Дурний Грицько. Чого це він на вас уївся?.. – Звик ще за панщини людей підкушувати, та й досі не кида своєї вдачі, – увернула Одарка (Панас Мирний);
– Ти, будь ласка, не підкушуй. Нейтралітет – так нейтралітет (П. Колесник);
“Свекруха в неї лиха”, – сказала якось Шухновська. А Михайло Амадейович, як завжди, підкусив: “Догоджає любимій мамуні” (Ю. Збанацький).
3. перев. док., розм., рідко. Трохи поїсти.
– Посидьте, тітко. Погомонимо ще. Я ковбасу розігрію, підкусимо (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)